Стравінський і Саті (якого взагалі не слухали, а сьогодні його музика просто шокує) та французька Шістка (Пуленк, також Орік, який написав музику до всіх фільмів Кокто, тощо). В Оріка дуже добре відстежується музичне відлуння Кокто: гостро, кмітливо, витримано в традиціях класицизму. Трохи невідповідна тональність, але музика не атональна, а радше двотональна. Чути дуже світлі кольори, на відміну від темних кольорів «Другої віденської школи». Кокто насправді не був сюрреалістом, Бретон його ненавидів. (...)
| ГоловнаСтаттіТекстиПереклад НовиниАкціїАртЛінкиРедакція |
Австрійська література? Хай скільки наші сучасники не прославляють добу Роберта Музіля, Франца Кафки, Германа Броха, Йозефа Рота чи Райнера Марії Рільке - вона минула назавжди. До того ж в уславленнях цих авторів, чия «австрійкість» і так більш ніж сумнівна, йдеться не стільки про «Австрію», скільки про «Каканію» (кайзерсько-королівську монархію - прим. перекладача)... Та Австрія, яку раніше називали маленьким світом (...)
В этом году Бюхнеровскую премию (Georg-Büchner-Preis), самую престижную литературную премию Германии, получил австрийский писатель Йозеф Винклер. Он родился в 1953 г. в деревне Камеринг в земле Каринтия на юге Австрии и описывает в произведениях свое крестьянское религиозное воспитание. Жюри Академии немецкого языка и литературы обосновало премию следующим образом: «Йозеф Винклер отреагировал на катастрофы своего католического деревенского детства книгами, их обсессивная чрезвычайность – единственная в своём роде.(...)
В последние несколько недель в Польше развернулись оживлённые дебаты вокруг ещё не поступившей в продажу книги о сотрудничестве Леха Валенсы с польской тайной полицией (SB) в первой половине семидесятых. Авторы книги, историки Славомир Ценкевич (Slawomir Cenckiewicz) и Пётр Гонтарчик (Piotr Gontarczyk), являются одними из руководителей польского Института Национальной Памяти, занимающегося, среди прочего, осуществлением люстрационных процедур. Следовательно, для них был открыт доступ ко всем закрытым документам польских (...)
Майбутнє. Нібито я не знаю, що це таке. Майбутнє, як видно із самого слова, – це те, що має бути з кожним, з багатьма, з усіма. Майбутнє – це мить, яка настане після теперішнього, наступна секунда, хвилина, година, тиждень, прийдешній місяць, прийдешній рік. Власне, тільки майбутнє й минуле існують насправді, бо сучасність невловима і фіксується лише у граматиці як категорія “теперішнього часу”. Та й що значить “теперішній час”, “сучасність“ або “нині” у математичній логіці часу?(...)
Что-то твердое металлом сверкнуло в стремительном лёте, полыхнуло голубым пламенем, рассекая воздух, унеслось в распахнутую пустоту окна — огромная густо-синяя Муха, преисполненная энергии надежды, меняет миры. Так покидают пространство Истории, пространство Истории, покидают пространство; забывая неизбывное прошлое в его неустанных родах будущего, мимо этой точки схода, этого яблочка мишени, мимо своих рук, своих ног, своих внутренностей, своих крыльев, своих крыл, крыл. (...)
