Відходить вірш у кращий світВідходить вірш у кращий світ
В наш поетичний світ природи
Він спить зростає і шипить
В плющі красивим змієм
Плював він на китайський час
Дружив з людьми
З корми токійської тюрми
| ГлавнаяСтатьиТекстыПеревод НовостиТемаАкцииАртСсылкиРедакция |
Не минуло й півтора року, як Господь знову кличе їх на війну з чорним. «Але ж біле перемогло?!» - дивуються. «Не зрадь біле!» - чують. «То хто?» - здригаються. «Я», - чують. «Хто, я?» - питають. «Я, ваш Пастир», - чують. «Тоді покажися нам», - кажуть. «Не зрадь біле!» - чують. Ідуть воювати з чорним. «Але ж ми перемогли чорне», - дивуються. «Перемогли, але воно прагне реваншу», - чують. «То хто?» - здригаються. «Я», - чують. «Хто, я?» - питають. «Я, ваш Пастир», - чують. Ідуть.
Что-то твердое металлом сверкнуло в стремительном лёте, полыхнуло голубым пламенем, рассекая воздух, унеслось в распахнутую пустоту окна — огромная густо-синяя Муха, преисполненная энергии надежды, меняет миры. Так покидают пространство Истории, пространство Истории, покидают пространство; забывая неизбывное прошлое в его неустанных родах будущего, мимо этой точки схода, этого яблочка мишени, мимо своих рук, своих ног, своих внутренностей, своих крыльев, своих крыл, крыл. (...) 
Гості зібралися для фінального розіграшу лотереї. Кожний караван приходить по свій коровай. Голодні собаки жевріють, а коровай чекає на переможця. Знаючи, що ним може стати будь-хто будь-якої миті, гості гарно вбралися, як на шкільний випускний – за концептом сьогоднішньої урочистості. Чоловічі костюми роздулися, як чорні повітряні кульки, від сутнісних змін вчорашніх випускників – сьогоднішніх успішників. Першокласниці-жінки успішних чоловіків – вчорашні випускниці в атласних декольтованих сукнях та діамантах, колись штучних, а тепер, на щастя, (...)
Жіночих туалетів у навчальному корпусі чотири. Філологію вивчають декілька тисяч студенток. Щоб зайвий раз не мити всередині, прибиральниці закривають двері однієї з кабінок, кожного разу іншої, зменшуючи таким чином їх кількість до двох. Перерва між парами триває десять хвилин, за які треба встигнути потрапити до кабінки туалету, щоб отримати спокій і рівновагу. На деякий час. Рівновага – необхідна передумова для впевненого крокування на високих підборах. Спокій – це краса. Краса - нагорода за перемогу в конкурентній боротьбі. До туалету черга. Конкурс краси починається. Дівчата формують струнку вертикаль. ![[Описание одного фантастического ландшафта, снабженного экраном]](/images/content/57c.jpg "[Описание одного фантастического ландшафта, снабженного экраном]")
Но взгляните! Всё новые и новые толпы устремляются сюда, наполняя горизонт, наплывая с разных сторон, лишь бы поближе оказаться к грозовому облаку и зеленодольной равнине. Полчища смертных, погруженных в созерцание экрана! Удивительно! Они не успокаиваются, пока их взгляду не откроется всё заполняющее взгляд зрелище, они не хотят подождать в тени, пока тучи рассеются. Сверху, в просторной глубине неба виднеется похожая на палубу вершина пирамиды, внизу её венчает украшенная слоновья голова, с бивнями сделанными из кристаллизованного кокаина. Да это ведь живой...
Лиха Китайська Воєначальниця (до Хлопчика, що носить вазу, стрєли і мєлок (сліпий, глухий, наче не говорить). Неси нам вазу! (Вона дістає з-за щоки монету, кидає її у вазу, на якій пливе Ерік Берн. Він перехоплює монету.)
Ерік Берн. Я переправляю через Стікс. Монетку ковтнув. В мене така біографія, і я так граю, і цей магнетизм… Women and children first, Women and children first… (Під музику задумано і меланхолйно він від’їжджає на Красній Вазі. Колії коливаються. Починається гра.)
Амур Джугашвілі. Чорт, ну? Ох, вот идет сюда Зло главной улицы, существо, которое ни мужем, ни женой не назовешь, а зовут его Сукумаріка.
Мы знаем: наше спасение – в информации. Один раз в неделю, когда нас ведут в лагерную баню, мы умудряемся на глазах у постоянно наблюдающих за нами надзирателей прятать маленькие бумажки с информацией о динамике нашей голодовки. Увы, в следующий раз мы видим, что наша почта не работает, наши послания не изъяты. А нам так важно, чтобы товарищи передали наши сообщения на волю, в Самиздат и Тамиздат. Только в этом наш шанс на спасение! Однажды, когда мы одеваемся после мытья, дежурный прапорщик Бормотов, очень прилежный надзиратель, явно не отличающийся умом, жалобно просит (...)
