Критична праця під редакцією А. Шільдта й Д. Зігфріда «Між Марксом та Кока-Колою. Молодіжна культура в поступі європейських суспільств, 1960-1980 рр.» засвідчує неабиякий інтерес до розвінчання ідеї економічного прогресу в дусі консьюмеризму. Власне вже в самій назві роботи робиться спроба зіставлення двох рубіжних зламів - початку та кінця ХХ століття - як своєрідна метафора переходу від марксистської ідеології до ідилічного життя в стані наркотичного сп'яніння під молодіжними рекламними гаслами на кшталт «Завжди Coca-Cola». Збірка вміщує, поряд з критичними працями самих упорядників, тематичні розвідки А. Марвіка, Р. Кроса, П. Віке, К. Дусселя, Д. Герцога, Дж. Бурга (...)
| ГоловнаСтаттіТекстиПереклад НовиниТемаАкціїАртЛінкиРедакція |
Крізь соціальні шуми нам вчуваються сигнали тривоги. Передчуття задає нову ритміку повсякдення - аритмію легітимізовано. Український контекст, хай би як дивно це не було, стає ще більш хаотичним, відтак, чергова невідомість вимагає пояснень, мобілізації зусиль, натякає на безнадію і беззмістовність обурення. Схвильовано, в очікуванні ми прихиляємо вухо/око до медіа-послань, що викарбовують образ приреченості на всіх знаках сьогоднішньої дійсності. Із вдячністю за традиційно невибагливі пояснення ми готуємо собі сховища, помаленьку зносимо додому провіант, і, отряхуючи зношені мундири, готуємося до зустрічі з ворогом. (...)
В Киеве нет протеста, скорее речь идёт о неодобрении. Неодобрение чаще всего бывает оформленным и завершенным, может быть отточенным или нелепым, может принимать разные партийные цвета, высказываться или оставаться молчаливым неодобрением. Неодобрение многообразно, оно длится во времени, умеренно критикует, склонно впадать в паранойяльный бред, вытаращивать глаза, узнавать врага, обличать предателя, строить палаточные городки, писать на стенах «Атеиста нет. Бог», «Границы не вокруг, они внутри нас», в общем, оно способно на многое, почти на всё, кроме протеста.
Декілька днів тому, 23-24 жовтня, в Києві проходила конференція «Четверті Київські діалоги: Історія та «політика пам'яті» сьогодні в Україні та Європі». Заявлена на конференції тема: політичний вимір колективної пам'яті - чи не найважливіша проблема сучасного українського пошуку національної ідентичності. Адже йдеться про форми конструювання свого образу як тяглості, що зависає між фактом і міфом, пережитим та ідеологемою. І недарма український досвід артикуляції колективних травм з 1926 по 1991 рр. співставлявся (...)
Ефект всеприсутності і всепроникності влади реалізується завдяки «законодавчій діяльності» мови як «засобу класифікації» та утиску, адже суб'єкт говоріння каже не тільки те, що хоче сказати, а те, до чого його змушує мова: обираючи часову форму дієслів, другу чи третю особу однини, граматичний рід тощо, суб'єкт утверджує себе як господаря мовлення і водночас як підлеглого, підпорядкованого системі мови. Література засобом гри слів та значеннєвих зсувів викриває владу мови, перетворює її на об'єкт недовіри (...)
